Діти ростуть швидко. Здавалось би ще тільки вчора ви хвилювалися за свого малюка, коли вперше відвели його до дитячого садочка, а на порозі вже нове випробування – школа. Як зробити так, щоб ваш малюк швидко і безболісно адаптувався до нових умов? У чому полягає психологічна підготовка першачків?
Успішність в навчанні, в першу чергу, залежить від таких важливих якостей, як уміння контролювати свою поведінку, переступати через миттєві бажання на користь тому, що, дійсно, необхідно. Сюди ж варто додати акуратність, допитливість, добре розвинену пам’ять, увагу, мислення і мовлення. Психологічна підготовка до школи як раз і полягає в закріпленні цих якостей в характері вашої дитини.
Нижче наведені типові вправи, які допоможуть вашому малюку розвинути увагу, пам’ять і мислення. Всі заняття проводяться в ігровій формі. Гра – єдина стихія дитини, і саме в грі дошкільнятко краще засвоює інформацію.
Що ж, вправи на розвиток уваги. Сама перша з них – вправа «знайди відмінності». Візьміть, наприклад, двох іграшкових зайців чи ляльок і попросіть дитину знайти якомога більше відмінностей між ними (розмір, колір, одяг). Також можна знаходити відмінності між кількістю, формою, довжиною і шириною різноманітних предметів. У якості наочного матеріалу підійдуть картинки з дитячих журналів або будь-які побутові предмети.
Для виконання іншої вправи візьміть групу предметів, попросіть малюка розглянути їх і відвернутися до стіни, а в цей час сховайте один із предметів або поміняйте їх місцями. Дитина повинна визначити які саме зміни відбулися.
Для розвитку пам’яті чудово підходять вправи на опис предметів. Для цього дайте дитині деякий час потримати в руках будь-який предмет, а потім сховайте його. Дитина повинна описати предмет якомога точніше.
Розвитку мислення чудово сприяє гра «Що тут зайве?». Візьміть декілька картинок і попросіть дитину знайти серед них ту, котра за певною ознакою відрізняється від інших. Такою ознакою може бути колір, форма, розмір, клас (наприклад, дикі тварини і свійські тварини).
Для розвитку мовлення вчіть з малюком вірші, просіть переказати вам казки, розповідати історію за картинками, а саме найголовніше – якомога більше розмовляйте зі своїм сином чи донькою на самі різноманітні теми
Я — ПЕРШОКЛАСНИК
Чи кожна дитина готова в шість років сісти за парту?
Нові ранці, парадна форма, зворушливі банти і пишні букети квітів… «Перший раз у перший клас», безумовно, не тільки запам’ятовується на все життя, а й викликає цілий спектр різноманітних емоцій у малюка, який ще вчора безтурботно бавився в пісочниці, а нині має опановувати непросту науку спілкування з однокласниками та вчителями, призвичаюватися до нового режиму дня і разом зі шкільною формою приміряти новий соціальний статус — «учень». І щоб ці яскраві емоції органічно перейшли у спокійне та зважене русло шкільних буднів, батькам, як і вчителям, не можна забувати про деякі «золоті» правила.
Перший рік навчання у школі — це один із найсуттєвіших перехідних періодів у житті дитини, адже цілковито змінюється спосіб її життя.
Психологи і педагоги визначають готовність дитини до школи насамперед тим, наскільки вона бажає йти до навчального закладу, а також рівнем розвитку певних параметрів інтелектуальної, соціальної та психофізіологічної зрілості дівчинки чи хлопчика. Ними розроблені такі показники готовності до навчання в школі:
Багато з цих умінь знаходяться у б-річної дитини в зародковому стані. Якщо один або декілька показників готовності до школи в дитини не сформовані, вона відчуватиме істотні труднощі під час навчання у першому класі. Крім цього, медики стверджують, що період між шістьма та сімома роками дорівнює десяти рокам життя, настільки інтенсивно відбуваються зміни в дитячому організмі. Рік, що відокремлює б-річну дитину від 7-річної, дуже важливий для її психічного та фізичного розвитку. На думку психологів, саме в цей період (від шести до семи років) формується багато важливих психологічних новоутворень: логічне мислення, воля, внутрішній план дій, довільна поведінка. Тому багато дослідників вважають більш оптимальним для вступу до школи вік не шість, а хоча би шість із половиною років.Лікарі наводять невеселу статистику: тільки 30% дітей, які зараз ідуть до школи, належать до першої групи здоров’я. Інші 70% — хворі або мають певні відхилення у стані здоров’я. Не варто забувати також, що вже в дошкільному віці 15—20% дітей мають хронічні захворювання, більш ніж у 50% спостерігаються розлади опорно-рухового апарату, а у 30—40% дітей — невротичні розлади.
Така статистика змушує задуматися. Першокласники починають хворіти найчастіше тому, що не витримують шкільного навантаження, не мають змоги проводити на свіжому повітрі достатньо часу, повноцінно та активно відпочивати, якісно і вчасно харчуватися. Тому кількість старшокласників, які мають хронічні захворювання, прогресує з кожним роком.
У маленького першокласника — велика потреба в грі, а поняття «робота» для нього поки незнайоме. Йому дуже важко втримати увагу в тих межах, яких вимагає школа. Шестирічна дитина здатна втримувати увагу на одному предметі 10—15 хвилин, а для успішного навчання потрібно 20—25 хвилин. Навіть всидіти 30 хвилин на уроці, не зігнувши спину, для нього проблема, а неправильна поза призводить до захворювань хребта.
Мозок дитини у дошкільному віці працює, як комп’ютер, маючи активні та неактивні блоки. Коли ввімкнено блок гри (не забуваймо, що гра — це метод пізнання світу та провідний вид діяльності дошкільнят), дитина не може займатися чимось іншим. Лише коли вона закінчить пізнавати світ за допомогою гри, має можливість перейти на інший рівень пізнання. Якщо малечу віддати до школи, коли вона ще не закінчила пізнавати світ за допомогою гри, дитина не зможе повноцінно віддатися навчанню. Тож маленький школяр учитиметься, а водночас ще тривалий час бавитиметься різними забавками. Коли ж дитина повністю пізнала світ за допомогою гри, то складає всі свої іграшки й каже, що хоче читати книжку. Якщо в цей період віддати дитя в школу, то воно отримуватиме задоволення від навчання.
Головне, щоб настав переломний момент, коли дитина хоче ходити до школи. І не має значення, скільки їй років, головне, що її мозок готовий учитися та пізнавати світ за допомогою навчання.
Для дитини дуже важливо безболісно перейти від ігрової до навчальної діяльності. Психологи нагадують батькам: для того, щоб син чи донька пішли до школи з радістю і їм хотілося там навчатися, треба подбати проте, щоб у дні, які залишилися до і вересня, дитина дотримувалася певного режиму. Адже з початком навчання їй доведеться входити в нові рамки, повністю перебудовувати режим дня та особисті бажання, особливо тим, хто не відвідував дошкільні навчальні заклади.
Як наголошують і педагоги, і психологи, не кожна дитина готова в шість років сісти за парту. Деяким дітям необхідно продовжити період, коли вони залишаються малюками, коли ігрова діяльність переважає навчальну. Хоча те, що всі діти нині йдуть до школи в шестирічному віці, ми вважаємо штучно нав’язаною нормою. На нашу думку, оптимальним вирішенням цього питання повинно бути колегіальне рішення вчителів, психологів та лікарів по кожній дитині окремо: готова саме ця дитина навчатись з б-ти років, чи їй варто розпочати навчання з 7-ми років. Батькам варто замислитись, підійти до вирішення цього питання розважливо і мудро, врахувати рекомендації всіх вказаних спеціалістів, оскільки деяким дітям краще починати навчання з 7 років з багатьох суб’єктивних причин. Діти, які йдуть до школи, коли ще не готові вчитися, мають бажання задовольнити потребу батьків, виправдати їхні сподівання і стати старанними учнями. Вчителька теж має потребу навчити дитину, їй приємно, коли школяр успішний. Діти ж прагнуть задовольнити очікування батьків і вчительки, проте навчання їм не до снаги, адже фізіологічно вони ще не готові вчитися. Так дитина докладає зусиль до навчання раз, другий, п’ятий, десятий… І врешті-решт, коли ці спроби їй взагалі набридають, вона припиняє намагання вчитися. І це нормально. Адже коли дитина бачить, що вона не може виконати тих завдань, які ставлять перед нею, досягти позитивних результатів своєї діяльності, то зневірюється у собі й у підсумку нічого не робить. Це захист перед поразкою. Не всі школярі намагаються до останнього виконати поставлене завдання. Часом вони зупиняються і до кінця життя вже нічого не хочуть робити. Адже дитина, яка розчарувала рідних і саму себе, переживає глибокі емоційні травми та стреси. Зрештою, ці діти втрачають віру в себе, а від такого практично не виліковують.
Вчителі, котрі не перший рік працюють із шестилітками, пересвідчилися — для дитини в такому віці школа часто стає шоком. Вони дотримуються думки, що шестирічній дитині таки не час іти до школи. Те, що майбутній першокласник навчився рахувати до 10, знає столиці європейських держав, уміє читати — це все зайве, — переконані педагоги. Дитина, що звикла до свободи, має висидіти 30 хвилин уроку. Це перший серйозний бар’єр, який доводиться долати малюку. До речі, незрозумілий підхід, що в 1-му класі має бути 28—30 дітей, бо інакше його не відкриють. На наш погляд, клас шестиліток мав би складатися з десяти, максимум 15 дітей, тільки тоді можна організувати збалансований навчальний процес, комфортну для шестиліток атмосферу. Іншим незвичним моментом для дитини стає спілкування з однокласниками, яке разом із відпочинком необхідно «втиснути» в короткі хвилини перерви між уроками. І так щодня. Не зайвим буде відмітити, що сьогодні не всі школи мають можливість забезпечити першокласникам перерву на сон, конче необхідну шестиліткам.
Найскладніша проблема для вчителів, формувати навчальну діяльність так, щоб дитині подобалося вчитися. Якщо радянська система освіти ставила на перше місце вчителя, а на друге — учня, то зараз маємо інші погляди.
І вчитель, і вся сфера освітніх послуг повинна працювати для дитини. Стосунки між учнем і вчителем мають бути більш гуманними, більш демократичними. Учитель повинен враховувати у навчальному процесі індивідуальні потреби й особливості кожної дитини. І вчителі докладають для цього максимум фахової майстерності, адже котрий рік поспіль до перших класів приходять учні — шестилітки.
Батькам майбутніх першокласників-шестирічок, радимо до уваги декілька корисних порад.
«Золоті» правила для батьків майбутніх першокласників
Радимо мамам і татам бути пильними, особливо впродовж першого періоду навчання.
Психологічний аспект
Коли говоримо про психологічну готовність дитини до навчання у школі, то розуміємо прийняття дитиною ролі учня. Це насамперед визначає внутрішнє ставлення дитини та її бажання навчатися. Так, можливо, років ю тому про це навіть і не думали, а батьки визначали готовність дитини лише в межах умінь виконання певних завдань, незважаючи на бажання самої дитини та її психологічний стан у новій ролі.
У загальному плані визначення «готовності дитини до школи» лежить в основі загальної картини розвитку дитини — фізичного, психологічного, емоційного, соціального й інтелектуального. Так, нині батьки піклуються про психологічний стан своїх дітей і дослухаються до порад психологів.
Психолог, який оцінює готовність дитини до школи, насамперед повинен визначати її індивідуально-психологічні особливості. Успішність входження до нової ролі залежить від її розуміння, мотивації, бажання й підтримки.
Часто виникає запитання, коли потрібно або доцільно здійснювати підготовку дитини до школи. Відповідь залежить від низки чинників — індивідуальних особливостей дитини, ресурсів, які є в батьків, і дитячого садка. Звісно, що починається цей процес у старшому дошкільному віці, адже вже сформовано певні вміння, навички і знання. Для ефективних розробок занять потрібно враховувати можливість приєднання батьків і взаємодію з вихователем.
З ЯКОГО ВІКУ ПОЧИНАТИ ПІДГОТОВКУ?
Психологічну готовність до навчання визначають за такими критеріями, як:
З першого пункту видно, що починати психологічну підготовку до школи можна вже з трирічною дитиною, проводячи різні заняття з розвитку пам’яті, уваги, мовлення й емоційно-вольової сфери.
Психологічна готовність до школи охоплює:
Потрібно розуміти, що підготовкою дитини до школи займаються вихователі й батьки. Тож під час розробки власних програм психологічної підготовки до школи потрібно враховувати особливості програм підготовки, які використовують вихователі. Це важливо тому, що, провівши психодіагностичне дослідження, психолог може виявляти низькі рівні певних пізнавальних процесів, і в цьому разі це питання узгоджують разом із вихователем.
ТРУДНОЩІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ДО ШКОЛИ
Непосидючість. Найчастіше дитині не вистачає терпіння для виконання поставлених їй завдань. Для цього потрібно бути разом із дитиною і продемонструвати їй, як приємно отримувати результат від завершеної справи.
Невміння працювати за зразком, дотримуючи правил і дисципліни. Щоб уникнути цієї проблеми, потрібно привчати дітей до правил за допомогою ігор, у яких встановлено певні обмеження й норми поведінки.
Невміння узагальнювати і класифікувати навколишні предмети. У цьому випадку можна застосовувати ігри з картинками з категорії «Зайвий предмет», лото.
Небажання вчитися. Щоб подолати небажання дитини до навчання, потрібно процес навчання перетворити в цікаву гру, а не в «тяжке зобов’язання».
РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОЗРОБКИ ПРОГРАМ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ
Програма має бути орієнтована насамперед на дітей та їхніх батьків, адже, закінчивши дошкільний заклад, саме батьки допомагають і підтримують свою дитину.
Мета програми — створювати умови для формування соціальної і психологічної готовності дитини до школи.
Завдання програми для дітей:
Завдання програми для батьків:
• сформувати конструктивні способи взаємодії, засвоїти навички підтримки, критики й похвали.
Очікувані результати — дитина навчиться не боятися ставити запитання, відкрито говорити про себе, стане спокійно просити про допомогу і пропонувати її іншим, помічати свої успіхи, адекватно реагувати на критику, контролювати свою поведінку, навчиться робити перший крок під час знайомства, дружити з однолітками і спілкуватися з дорослими.
Беручи участь у програмі, батьки підвищують рівень своєї батьківської компетентності, розуміють вікові особливості й потреби дітей, навчаться хвалити й підтримувати свого майбутнього учня.
