Початок відвідування дитиною дошкільного закладу – дуже напружений період, який вимагає від неї перебудови всіх явлень і стосунків з оточуючими людьми, включення її в нову соціальну ситуацію. Процес адаптації до нових умов через низку обставин – вікових особливостей, стану здоров’я, типу нервової системи, стилю виховання, розвитку ігрових, комунікативних навичок тощо — у різних дітей відбувається по-різному. Одні діти легко налагоджують контакти з дітьми і дорослими, пристосовуються до нових вимог, режиму; процес адаптації у них проходить легко й безболісно. У інших зміна соціальних стосунків, умов існування викликають значні труднощі, дитина стає неспокійною, примхливою, замкнутою, тощо. Порушується емоційна рівновага, травмується психіка.
Щоб процес пристосування дитини до нових умов пройшов максимально безболісно, необхідно підготувати її до цього. За кілька тижнів, до того як дитина почне відвідувати дитячий садок, доцільно змінити перебування з нею батьків, спробувати наблизити режим дитини вдома до режиму дитячого закладу, який вона має відвідувати.Краще в перші дні приводити дитину лише на прогулянки, оскільки така ситуація звична для неї, їй легше зорієнтуватися в ній, познайомитись із дітьми та вихователями. Не слід з першого ж дня залишати дитину у дитячому садку до вечора, тривалість перебування її в новому колективі має становити півтори-дві з половиною годин на день і поступово збільшуватись.Але слід пам’ятати про таку особливість дітей, яку можна назвати «зараження емоціями»: почне плакати одна дитина, її «підтримає» інша; дитина, яка щойно почала відвідувати дошкільний заклад, може стати свідком плачу і негативних емоцій інших дітей під час прощання з батьками. Немає сенсу говорити про те, як така ситуація вплине на її настрій. Тому бажано приводити дитину до дитячого садка в другій половині дня, на вечірню прогулянку. Тоді можна звернути її увагу на те, як батьки приходять по дітей, як вони радісно зустрічаються, як діти прощаються одне з одним, домовляються про завтрашню прогулянку. Такий позитивний досвід значно полегшує процес адаптації. Буває, що дитина не плаче, але і не грає: вона пригнічена. Такий стан повинен турбувати вихователів не менше, ніж плач або вередування. Батькам такої дитини слід спочатку скоротити час перебування дитини у групі до мінімуму, а домашні умови перебування наблизити до режиму дитячого садка, організувати вправи на розвиток самостійності, щоб дитина навчилась сама обслуговувати себе.
Важливу роль у звиканні до нових умов відіграє можливість принести із собою свої іграшки. Завдяки цьому в дитини підтримується фон упевненості; улюблена знайома іграшка допомагає відвернути увагу від прощання. Здатність почуватись комфортно за відсутності близьких дорослих залежить передусім від психологічного віку дитини. Спочатку дитина пов’язана с матір’ю міцними узами залежності: вона тулиться до мами, вимагає, щоб та завжди була поруч, грається спокійно тільки в її присутності, періодично перевіряє, чи на місці її «зона безпеки». На третьому році життя характер стосунків дитини з батьками змінюється. Дитина менше орієнтується на безпосереднє фізичне спілкування з матір’ю, а прагне певною мірою партнерських взаємин із батьками. З установленням певної дистанції між дитиною та її батьками стає можливим відвідування нею дитячого садка. Проте не в усіх дітей збігаються хронологічний та психологічний вік. Деякі діти і в чотири роки за рівнем розвитку самостійності не можуть перерости період цілковитої психологічної залежності від матері.Другою причиною ускладнень адаптації до умов може бути надмірна чутливість нервової системи, внаслідок чого дитина надто вразлива, хворобливо реагує на будь-яку невизначеність ситуації. Така реакція часто набуває психосоматичного характеру: період адаптації супроводжується частими захворюваннями, поганим самопочуттям.Адаптаційні труднощі можуть виникати і в досить врівноважених та емоційно благополучних дітей. Таким дітям надто важко змінювати ритм і спосіб життя. Їх доцільно починати готувати до дитячого садка заздалегідь.
Дуже часто проблеми адаптації малюка до дитсадка виникають унаслідок невдалих педагогічних впливів на нього.Так, неврахування дорослими егоцентричної пізнавальної позиції дитини викликає чимало проблем. Ця позиція притаманна молодшим дошкільникам і поступово зникає в процесі розумового, психічного та емоційного розвитку особистості з досягненням дітьми дошкільного віку. Егоцентрична позиція полягає у тому, що дитина ставить себе у центрі всього, що відбувається навколо. Наприклад, діти вважають, що всі люди думають в цей момент про те ж саме, що й вони. Тому свою розповідь вони можуть розпочати з середини, сподіваючись, що співрозмовник знає, про що йдеться.Дуже часто в процесі виховання дитини не враховується її потреба в любові (у дошкільника ця потреба має свою специфіку: «Мене люблять, якщо я хороший»). Наявність такої потреби означає, що дитина може любити дитячий садок тільки за умови, що її там вважають хорошою. А якщо нею там не задоволені, роблять зауваження – значить, «не люблять». І даремно сподіваються дорослі, що нарікання спонукатимуть дитину виправитись, оскільки через вікові особливості свого мислення (центрацію, незворотність, переважання емоційних ставлень тощо) дитина ще не аналізує критичні зауваження, а сприймає їх цілісно («Вона мене не любить! І йти до цієї виховательки я не хочу. Якщо вона вважає мене поганою, то я і буду погано поводитись») Усі ці установки, як правило, дитина не усвідомлює, але досить яскраво проявляє у своїй поведінці.