• Свежие записи

  • Свежие комментарии

    • Архивы

    • Рубрики

    • Мета

    • Шкідливі звички або гірчиця не допоможе

      Шкідливі звички або гірчиця не допоможе

      Шкідливі звички – що це таке? Це коли ваша трирічна Марійка смокче палець або краєчок ковдри. Коли її друг Вітько гризе нігті, машинально довго теребить вушко, а їхня знайома Катруся з сусіднього двору кусає волосся. Іноді це відбувається в момент хвилювання, іноді під час телевізійного перегляду або в ліжечку перед відходом до сну.

      Виявляється, усі ці маленькі неприємності — чудова «заміна щастя». А все тому, що, на думку психологів, по­дібні «дивності» заповнюють недосвідченій маленькій людині брак позитивних емоцій. За відсутністю кращо­го радість життя вона починає черпати, так би мовити, з підручного матеріалу. А як же бути батькам? Адже най­частіше їх звична зброя у вигляді домовленостей, ляка-лок і страшилок про мікроби не спрацьовує. Чадо клятвено обіцяє не гризти нігті, не чіпати волосся, але все повторюється знову і знову. Причому малюк щиро зі­знається, що не знає, як це з ним трапилося: «Розумі­єш, мамо, пальчик сам встрибнув мені до рота, а я і не помітив!»

      «Не смокчи пальчик!»

      Чому малюк це робить?

      Найголовніша серед шкідливих звичок — смоктання zv1пальця. З нею стикаються мало не в кожній сім’ї. Але назвати її звичкою важко. Швидше за все, це перша у житті дитини навичка, перший рефлекс, який дала їй сама природа і який, як не дивно, має бути задоволе­ний. Уся справа в способі. Радість від смоктання діти отримують від самого народження, коли їх приклада­ють до маминих грудей, дають соску-пляшку або навіть пустушку. Оскільки ця процедура асоціюється у дитини з комфортом і безпекою, малюк за допомогою смоктан­ня і голод угамовує, і заспокоюється. Якщо в ранньому віці немовля свою потребу в смоктанні не задовольни­ло, згодом вона неодмінно з’явиться, як звичка. І,до­рослішаючи, така дитина при будь-якому дискомфорті, при щонайменшому відчутті тривоги навіть у школі тяг­не палець до рота, гризе ручку або олівець. А коли вона подорослішає, знаєте, на що перетвориться ця звичка? На сигарету! Існує думка, що потяг до тютюну виникає, зокрема, і від нереалізованості смоктального рефлексу і звички «засмоктувати» нервозність і настороженість. Часті «перекури» під час стресових ситуацій наочно під­тверджують правильність запропонованого припущен­ня.

      Що робити? (рецепт для батьків)

      Шановні батьки! Поки карапуз не виріс, дозволяйте йому смоктати мамині груди або соску-пустушку без су­ворих обмежень. Проте і тут необхідно бути розумними. Це зовсім не означає, що до шкільних років малюк не повинен розлучатися з соскою.

      Будь-яка шкідлива звичка — це не недолік вихован­ня, це сигнал, на який батьки повинні адекватно відреагувати. Інакше кажучи, як і під час розв’язання будь-якої проблеми, потрібно спочатку зрозуміти її причину, а згодом обрати оптимальне рішення.

      Дитина — це людина, тільки маленька, і, поки вона не пішла до школи, її світ також достатньо обмежений. Сім’я, друзі, група в дитячому садку — ось, мабуть, і все оточення. Події усередині цього світу і стають приводом для радощів або неспокоїв дошкільняти. Отже, щоб зро­зуміти, чому карапуз нервує, слід з’ясувати, які вражен­ня він може отримувати зі свого дитячого всесвіту. По­чніть із себе, з сім’ї. Саме «проблема батьків і дітей», а також спостереження за домашніми негараздами найчастіше турбують малюка. Тому, щоб відучити дити­ну смоктати палець і обкушувати нігті, спершу відновіть спокій у сім’ї. Що, несподіване рішення? Проте — єдино правильне. Якщо у рідних і близьких усе гаразд, займіть­ся ймовірною причиною в дитячому садочку. Запитай­те вихователя, чи немає у вашого малюка проблем із дітьми або з самою вихователькою. До речі, взаємини дитини з нянею, яка приходить, або бабусею також мо­жуть спричинити нервування. І «блакитний екран» зо­всім не заспокоює нервову систему малюка. Не важли­во, що там транслюють: новини або мультфільм, дитячу передачу чи дорослий фільм — усе це однаково розбур­хує дитячу психіку, що не окріпнула. Нагадаймо, що пе­регляд телепередач повинен тривати не більше ніж 15 хвилин на день. Хвилювати малюка може також неувага до нього батьків або занадто сильна опіка. Брак ласки компенсувати досить легко. Намагайтеся частіше обі­ймати свою дитину, цілуйте її, гладьте по спинці, плічках, ручках, по голові. Багатьом татам і мамам важко інколи навіть сказати дитині: «Михайлику (Марійко), я так тебе люблю, я такий(-а) радий(-а), що ти моя дитина!»

      Дорослі, не бійтеся розпестити дитину і не соромте­ся: це досить просто, тільки докладіть мінімум зусиль. Спробуйте зробити це один раз, двічі, тричі спеціаль­но. Повірте, незабаром ласка і ніжність стануть для вас абсолютно природним вираженням ваших відчуттів.

      Частіше розмовляйте з дитиною, грайте в її ігри. У той же час занадто опікати карапуза також не варто. Як і перенавантажувати його день розумовими заняттями (мо­ви, музика, математика, спортивні секції та ін.), до яких малюк просто не доріс. Вони викликають дуже сильне нервове напруження, ослабити яке дитина може лише зазначеним вище «нетрадиційним» способом. Нама­гайтеся більше, а головне, глибше спілкуватися з малю­ком. Збагатіть ваші взаємини емоціями. І не надавайте цій звичці великого значення, щоб дитина не почувала­ся винуватою (це тільки посилить проблему).

      «Не гризи нігті!»

      zv2Чому малюк це робить?

      Вочевидь, механізм цієї звички приблизно такий са­мий, як і у випадку зі смоктанням пальця. Існує навіть психологічна теорія про те, що, гризучи нігті, людина ні­бито намагається заподіяти шкоду самій собі. У будь-якому випадку причина цієї шкідливої звички, швид­ше за все, та сама: дитяча нервова система знаходить собі «заспокійливі» ліки. «Коли я гризу нігті, мені не так страшно», — запевняє малюк. А чому, він і сам не розу­міє. Добре, якщо поряд терплячі, грамотні батьки, які його розуміють.

       Що робити? (рецепт для батьків)

      Якщо причину знайдено, можете сміливо зайняти­ся наслідком, тобто самою звичкою. Тільки не варто за порадою бабусь мастити пальчик карапуза перцем або гірчицею, а тим більше бити дитину по руках. Цим ви, мабуть, відучите малюка смоктати палець або гриз­ти нігті. Але ж це симптом зникне, а сама проблема за­лишиться і неодмінно виллється в якусь іншу шкідливу звичку. Саме тому так важливо почати з позбавлення дитини дратівливих моментів. Побачивши, що малюк гризе нігті — загалом, робить те, від чого ви хотіли б йо­го відучити, мовчки, спокійно, без ривків, обсмикувань і різких рухів відведіть його пальчик від рота, обличчя. Якщо малюк знову повторює жест, повторіть і ви свій, так само спокійно. Дитина виявляє наполегливість — пе­ремкніть її увагу на іншу дію: відверніть її ласкою, лоско­танням, грою, навіть банальним «Яка гарна пташка по­летіла!» і знову відведіть ручку.

      Тільки не задобрюйте дитину подарунками, цукер­ками, потуранням її бажанням. І не реагуйте на дитячу звичку агресивно, з криками і рукоприкладством. Так «шкідлива звичка» у неї тільки закріпиться. Більш того, аналогічні вчинки дають маленькій людині можливість маніпулювати вами.

      У дошкільні роки малюк вивчає світ, і зокрема — реак­цію дорослих на свої дії, визначаючи, добре він чинить чи ні. Істерику і негативну реакцію, якщо дитина робить це навмисне, не варто помічати. Не наказуйте їй: «А ну припини кричати, негайно підведися і замовкни!» Про­тилежний варіант: «Не плач, дитино, візьми пряник!» — теж не підходить. Адже малюк відразу фіксує: щоб ме­ні зробили приємно, слід зробити їм неприємно, напри­клад почати гризти нігті. Згодом це може перетворитися на неслухняність, незрозумілу жорстокість, небезпечне хуліганство, крадіжку та інші жахи.

      «Не вживай «погані» слова!»

      Чому малюк це робить?»zv3

      Почувши де-небудь нове слово, не важливо — хоро­ше або погане, дітям хочеться його повторити, хоча б для того, щоб побачити реакцію оточуючих. Коли діти тільки починають говорити, слова для них — це просто поєднання звуків, тобто найчастіше вони навіть не ро­зуміють зміст сказаного. Зазвичай батьки здивовані та шоковані, почувши лайку з вуст свого «безневинного немовляти». А кмітливі діти, побачивши нашу реакцію на вживання слова, починають повторювати його зно­ву і знову. Деякі малюки із задоволенням дратують мам і тат для того, щоб зайвий раз привернути до себе «до­рослу» увагу.

      Що робити? (рецепт для батьків)

      Сварити малюків за вживання нецензурних або про­сто грубих слів марно — швидше за все, це справить зворотне враження, дитині захочеться повторити це сло­во ще раз для того, щоб перевірити вашу реакцію. Не варто також говорити, що це слово можна вживати тіль­ки дорослим. Цілком імовірно, дітям захочеться довес­ти, що вони вже дорослі та не бояться бути «поганими».

      Трапляється, що діти чують лайливі слова від своїх батьків, запам’ятовують їх і, наслідуючи батьків, вжива­ють у своєму мовленні. Якщо раптом ви вимовили не­цензурний вираз — не дивіться на дитину перелякани­ми очима. Якщо малюк захоплений грою, то можна, швидше за все, не хвилюватися. Якщо ж ви перекона­ні, що дитина напевно чула, що ви сказали, тоді вам до­ведеться провести роз’яснювальну роботу. Розкажіть, що є слова-кривдники, є слова-розбійники, вони заподі­юють людям біль, і вам дуже не хочеться, щоб улюблена дитина перетворилася на злу людину. А самі намагай­теся стежити за своїм мовленням у присутності дитини. Якщо малюк вочевидь чекає вашої реакції на свою «не­нормативну лексику», краще не вдавати, що ви раптово недочуваєте. Розкажіть дитині, як ви ставитеся до таких слів, як ви любите свого малюка і як не хочете, щоб не­хороші слова в ньому жили.

      Універсальні засоби від дитячих нав ‘язливих звичок і думок про боротьбу з ними:

      1. Свіже повітря, спільні прогулянки на природі.
      2. Просте людське спілкування.
      3. Рух — гра в сніжки або лижна прогулянка, купання в морі або біг із перешкодами.
      4. Хороша музика, танці та пісні.
      5. Творчість.
      6. Інтелектуальний розвиток. Вірші, проза, математи­ка і всі науки.
      7. М’які іграшки, колискові та добрі казки.
      8. І ще раз спілкування. З людьми, які люблять і яких люблять.

      Усе це до того, що «звичка зверху нам дана, заміна щастя вона…» Заміна щастя! Напрошується висновок про те, що у щасливих дітей немає нав’язливих зви­чок…

      Успіху вам, люблячі батьки!